Шановні колеги!
В зв’язку з внесенням 15 лютого 2019 р. З'їздом адвокатів України в Правила адвокатської етики нової статті 121 «Чесність та добропорядна репутація», а також внесенням змін в статті 44, 65 цих же правил, публікуємо останню редакцію повного тексту Правил адвокатської етики.

«Для кожного юриста його документи — уособлення власної професійності, а їх критика — замах на святе. Але юристи часто легковажно ставляться до зовнішніх атрибутів своїх документів. І це не тому, що вони тупі й ліниві неуки: нас просто цьому не вчили» - С.Кунянський.

Проблема «гігієни» в процесуальних документах сьогодні стоїть надто гостро як перед їх авторами, які витрачають левову частку зусиль та часу на додавання безмістовних цитат, посилань та інших текстових засобів «пускання пилу в очі», щоб в кінцевому результаті показати себе більш розумнішим, а свій папірець більш соліднішим, так і для адресатів цих «шедеврів», перед якими стоїть куди складніше завдання – «не пустити кров з очей» під час їх вивчення. Читач не повинен шукати правову позицію з ліхтарем, інакше він відчуватиме, що автор не поважає його час або шиє в дурні.

Про найбільш розповсюдженні помилки, яких припускаються юристи в процесі надання своїй правовій позиції форми документу, відверто та лаконічно пише в своєму блозі адвокат Станіслав Кунянський. Зупинимося лише на деяких його рекомендаціях, які складно проігнорувати чи заперечити, адже в більшості описаних автором ситуаціях майже кожен побачить себе.

Тепер не потрібно перед подачею позову про відшкодування шкоди, заподіяної державою в особі її органів, окремо звертатися до суду в порядку кримінального або адміністративного судочинства, щоб отримати попереднє судове рішення про протиправність дій чи бездіяльності відповідача, чекати поки воно набере законної сили (апеляцію і касацію ніхто не відміняв), а вже потім звертатися до цивільного або господарського суду з позовом про відшкодування шкоди.

На сьогоднішній день в українських судах існує така, я б сказала тенденція, активного пошуку суддями формальних підстав не розглядати справи по суті. З чим це пов’язано, складно сказати: чи з завантаженістю, чи з простим не бажанням виконувати свою роботу та вирішувати конкретний спір. Безумовно, є вимога закону – виконуй. Однак, коли суддя виносить ухвалу про повернення позовної заяви на підставі, до прикладу, відсутності документального підтвердження місця проживання відповідача за місцем знаходження суду (справа про розірвання шлюбу) чи у зв’язку з відсутністю обов’язкових реквізитів в квитанції про сплату судового збору (про що сьогодні будемо говорити), тут постають логічні питання законності подібних рішень.